21 грудня відбудеться знакова подія для всіх українців: бій-реванш Олександра Усика і Тайсона Фʼюрі за титул чемпіона світу WBC, WBA, WBO та IBO у надважкій вазі. І компанія BGV має за честь бути головним партнером цього поєдинку.
Ми хочемо, аби кожен із нас памʼятав, що критичні виклики загартовують, а історії мужності та стійкості супроводжують нас усюди: на полі бою, на ринзі, в шахтах чи під час зустрічі з новим життям. І саме такими історіями ми хочемо з вами поділитися. Ми поговорили з реальними героями про їхні особисті виклики, які можуть вас надихнути.
Олександр Усик
боксер
“Алмази гартуються під величезним тиском і у надвисокій температурі. Потім шліфуються, щоб стати діамантами. Справжніх діамантів не знайдеш там, де легко. Успіху не досягнеш без наполегливої праці. Коли я виходжу на ринг, я завжди б’юсь перш за все проти власних обмежень. Мій найважчий суперник – це я сам. Це моє внутрішнє «я», яке говорить мені: «Зупинись, відпочинь! Ти й так уже багато маєш». А я йому: «Замовкни, я тебе не знаю!»”
Виклики, що надихають
Елемір
військовослужбовець десантно-штурмових військ
"Для мене, як для військовослужбовця, виклик — тримати себе у фізичній формі та бути інтелектуально розвиненим. Наскільки важко б не було, я намагаюся постійно займатися спортом, адже якщо побратим отримає поранення, без підготовки мені буде важко витягнути його з поля бою… У ворога є дуже багато переваг, тому ми повинні обманювати, хитрити. Для цього потрібно постійно навчатися й розвиватися інтелектуально".
Розкажіть трішки про себе.
До армії я навчався на електрогазозварника, потім працював за кордоном, а коли повернувся, мені прийшла повістка. Я пішов. Потім вступив у 2019 році на строкову службу і в 2020 році закохався в армію — підписав контракт. Можна сказати, що армія мене затягнула.
У чому полягає ваша робота?
Ми готуємо майбутніх офіцерів, які служать у бойових бригадах. Вони приходять сержантами до нас, а вже після випуску отримують військове звання молодшого лейтенанта.
Навчатися хлопцям важко, адже дуже багато для них інформації, але я їх мотивую тим, що в майбутньому вони будуть керувати особовим складом. Тому їм треба розуміти, що кожна бойова одиниця заслуговує на найкраще. І якщо командир розумітиме, що коли він власним прикладом буде показувати, як штурмувати траншею, як штурмувати лісопосадку, як правильно метати гранати, — це буде мотивація для курсантів.
Я розумію, що зараз війна. Війна несе за собою великі наслідки, але під час цих наслідків треба вчитися. Вчиться ворог, і вчимося ми. Але в подальшому, я знаю, перемога буде за нами.
Ми всі знаємо, що зараз війна технологій. FPV-дрони завдають шкоду особовому складу і техніці. Тут треба розуміти наступне — якщо підрозділу треба штурмувати якусь посадку, то, коли вони підходитимуть до даної ділянки, вмикаємо РЕБ. І ми вже знаємо, що бійці — в безпеці, адже дрони заглушені.
Далі все буде залежати від того, як навчені військовослужбовці. Коли йдуть обстріли, прилітають снаряди, так, це дуже страшно. Але людина спирається на ті навички, які вона отримала в навчальних центрах.
Так само й у нас — коли до нас приходять майбутні офіцери вже з бойовими навичками, ми маємо навчити їх керувати підрозділами, правильно виконувати установки, правильно отримувати та усвідомлювати бойові завдання.
І в майбутньому, коли люди навчаться, я знаю одне — я буду впевнений, що вони дійсно будуть навчати свій особовий склад.
Війна — це безумовно складно. А чим ви себе мотивуєте долати труднощі?
Мотивація для кожного військовослужбовця індивідуальна, але завдання саме командирів відділень слідкувати за ситуацією, щоб люди розуміли, що це не страшно.
Страшно, коли ти залишишся без нікого, коли, не дай бог, не стане сім'ї. Страшно, коли ворог прийде на твою землю і в тому домі, який ти побудував, буде це все забирати. Оце страшно. Наше завдання — не допустити цього.
Кожному з нас є що втрачати. Мене вдома чекає дружина і маленька дитина. Я розумію, що цій дитини я хочу дати все так, як давали мені мої батьки.
Під час бойового завдання мене мотивують побратими, в яких я впевнений: навіть якщо я отримаю поранення, я знатиму, що вони мене витягнуть.
Розкажіть про виклики, які ви перед собою ставите?
Для мене як для військовослужбовця виклик означає тримати себе у фізичній формі та бути інтелектуально розвиненим. Наскільки важко б не було, я намагаюся постійно займатися спортом, адже якщо побратим отримає поранення, без підготовки мені буде важко витягнути його з поля бою.
У ворога є дуже багато переваг, тому ми повинні обманювати, хитрити. Для цього потрібно постійно навчатися й розвиватися інтелектуально. До повномасштабної війни у мене була ціль — я мріяв відкрити кав’ярню. І ми разом із дружиною до цього йшли. Але це не вдалося реалізувати, тому що в Україні почався коронавірус. Потім я хотів купити мотоцикл. І ми з дружиною його таки купили.
Зараз моя мета — це тримати себе в тонусі, щоб можна було виконувати бойові завдання. Так, це страшно і небезпечно, адже страх може скувати, і ти не знатимеш, що тобі робити. Але коли страх вже присутній, ти можеш його побороти, і в тебе вийде всі завдання виконати.
Треба ставити ціль, до якої будеш йти. Буде важко, але треба підніматися і йти далі. Треба вчитися перемагати.
Юлія
лікарка — акушер-гінеколог, «Лікарня №1», м. Житомир
"24 лютого 2022 року прямо вночі народилася дитина, і жінка ще перебувала в пологовому залі, коли ми почули перші вибухи. Як ми відреагували? З такою, знаєте, недовірою. Звісно, ми тоді відчували набагато більшу відповідальність. Але я захоплювалася нашими вагітними жінками — багато людей з інших відділень лікарні виписувалися додому, незалежно від їх стану чи скільки днів минуло після операції; а от вагітні жінки навпаки йшли до нас. Справа в тому, що і багато чоловіків тоді вже мобілізувалося, і, коли жінки перебували лікарні під наглядом, їм було спокійніше за себе і за здоров'я дитинки".
Чому ви обрали професію лікаря — акушер-гінеколога?
Навчаючись в університеті, я була впевнена, що стану акушер-гінекологом. Я не знаю, чому. Це просто внутрішнє було. Дякую і батькам, які підтримали, і обставинам.
Я зараз та, ким хотіла бути.
Ми вивчали всі предмети, всі спеціальності потроху, тому що ти не можеш бути в одній галузі і забути взагалі про все інше. Людина — це цілісний організм. Відповідно, коли щось трапляється, треба пам'ятати і про решту органів, а не тільки про свою сферу відповідальності. І все одно бажання стати акушер-гінекологом не зникло, а тільки підсилювалося.
Розкажіть про виклики, з якими ви зіштовхнулися на початку повномасштабного вторгнення.
24 лютого 2022 року прямо вночі народилася дитина, і жінка ще перебувала в пологовому залі, коли ми почули перші вибухи. Як ми відреагували? З такою, знаєте, недовірою.
Звісно, ми тоді відчували в рази більшу відповідальність.
Але я захоплювалася нашими вагітними жінками — багато людей з інших відділень лікарні виписувалися додому, незалежно від їх стану чи скільки днів минуло після операції; а от вагітні жінки навпаки йшли до нас. Справа в тому, що і багато чоловіків тоді вже мобілізувалося, і, коли жінки перебували лікарні під наглядом, їм було спокійніше за себе і за здоров'я дитинки.
Що б ви порадили людині, яка зараз стикається з викликами?
Я би радила просто продовжувати жити в усіх тих барвах, які доступні на даний час. Ми не можемо всі бути на нулі. Ми маємо постійно підтримувати наших воїнів і донатами, й емоційно. Але разом із тим ми мусимо працювати, щоб утримувати нашу армію.
Життя одне, і треба жити максимально, виходити з цього стресу. Адже цим хронічним стресом ми шкодимо своєму власному здоров'ю. Це факт.
Тому просто живіть, народжуйте дітей, вони — наше майбутнє.
Оксана
декан Державного університету «Житомирська політехніка»
"Я рада, що можу створювати можливості для тих, хто цього прагне, але, можливо, бояться або не в змозі оцінити свій потенціал. Я надаю їм ці можливості, ставлю іноді перед викликом, але таким чином загартовую їхню стійкість".
Розкажіть більше про специфіку вашої роботи. З якими викликами ви стикаєтеся?
У нас навчання є кейсоцентрованим. Є реальний кейс із життя — при його аналізі застосовується теорія у вигляді технік, алгоритмів, методик.
Наприклад, для спеціальності «Психологія» ми запрошуємо людей, які працюють з ПТСР-ами, найскладнішими випадками, або, наприклад, із ветеранами, які мають різні ампутації. Люди розповідають, як зробити правильно, і головне — як не зашкодити.
Мета полягає в тому, щоб після завершення бакалаврату чи магістратури у випускника, який опиняється на ринку праці, не було зневіри, знецінення самого себе, нерозуміння, куди податися, бо знання є, а навичок немає. Тому сенс саме в тому, щоб людина мала якісні знання і практичні вміння.
Браку кадрів немає. Є брак якісних кадрів. І от ми працюємо саме над тим, щоб створити такого якісного фахівця, за яким буде хедхантинг.
Пошук і знаходження своєї ніші для студента-випускника — це теж певним чином приклад стійкості. Бо ми живемо в суспільстві, яке дуже швидко змінюється, а ще відзначається надзвичайно високою конкуренцією.
Розкажіть більше про ваші проєкти.
Ми маємо багато центрів, зокрема Центр ветеранського розвитку. Вони дуже різні, але всі спрямовані на відновлення, на допомогу іншим, як правильно навчити студентів, надати якісні знання, відпрацювати вміння і їхню готовність тут і зараз якісно виконувати свою фахову роботу.
У нас зараз дуже потужно діє Центр соціально-психологічної допомоги та підтримки PsyLab. Студенти чи навіть викладачі можуть анонімно зареєструватися на сайті проєкту та прийти на консультацію за домовленістю.
Ми вже маємо декілька штатних психологів, бо розуміємо, що, на жаль, запити зростають. Якщо раніше проводилось 6-8 консультацій впродовж тижня, то зараз це 4-6 консультацій на день. На одного психолога. Таким чином ви можете собі уявити, наскільки зросла кількість звернень, які є різного характеру.
Для чого ми це робимо? Для того, щоб бачити статистику і намагатися попередити якийсь випадок, ніж потім працювати з цією кризою. Дуже важко виводити людину з критичних станів — краще туди не входити.
Чи маєте ви якусь мету?
Якщо раніше я планувала на 3-5 років, то зараз важко щось спланувати. Не через загрози, побоювання чи страхи, а просто через те, що все дуже плинне. І тут, мабуть, проявом стійкості є гнучкість.
Ціль для мене завжди була одна — це гармонія. Чесно!
Я маю на увазі гармонію свого внутрішнього світу, коли я можу спокійно говорити, випити кави. І я відчуваю, що в мене немає якогось поспіху всередині. Отже, це вже, по суті, ціль. Це той баланс, який завжди майже недосяжний.
максим
механік щебеневого заводу ТОВ «Гранітний кар’єр»
"У лютому 2022 року у нас не було ні Польщі, ні Англії, ні Франції, ні полігонів. Тоді нікого не тренували — просто є бригада, зброя, БК, і поїхали. Перша фраза, яку мені сказав наш сержант після приїзду на фронт: «Треба вистояти». Що мене тоді мотивувало? Хлопці, які поруч служили. Після служби я повернувся працювати до карʼєру з видобутку граніту".
У чому полягає ваша робота?
Це робота з обслуговування дробарно-сортувального обладнання. Розрахувати, як найкраще виконати ремонт, підібрати необхідні матеріали, знайти оптимальне рішення — усе це потрібно врахувати, а потім оперативно втілити в життя.
Можна сказати, що в мене навіть креативна робота.
Тут можна комбінувати різні підходи, підбирати способи розв’язання задач.
Адже завжди є складність: потрібно скоротити витрати, десь виникає нестандартна технічна проблема, де треба творчо вчинити.
Розкажіть про свою службу на початку повномасштабного вторгнення.
24 лютого я одразу ж прийшов до військкомату. Десь півтора місяці служив у Коростені в роті охорони. І ще через півтора місяці ми з товаришем написали рапорт, і нас перевели в бойову частину — в 30-ту ОМБ-р, з якою почався мій бойовий шлях — на Донбас, на Світлодарську дугу.
У нас не було ні Польщі, ні Англії, ні Франції, ні полігонів. Тоді нікого не тренували — просто є бригада, зброя, БК, і поїхали. Перша фраза, яку мені сказав наш сержант після приїзду на фронт: «Треба вистояти». Ми вже їх там стримували!
Після служби я повернувся працювати до карʼєру з видобутку граніту.
А що вас мотивувало під час служби найбільше? І що мотивує зараз?
Що мене тоді мотивувало? Хлопці, які поруч служили.
Був у нас взводний медик, Ярослав, хірург, 41 рік. Сам родом із Донецька. І ось коли ми приїхали на Донеччину, він каже: “Я приїхав у свій край, захищати свою землю”. Ось такі в нас хлопці були там!
Зараз головне — забезпечити свій дім теплом і світлом, щоб дитя не хворіло. Ось мій виклик.
Ірина
керівник магазину ритейлу «Коло»
"Навіть у свій вихідний, якщо зранку бачу, що відбулися пуски ракет, розумію, що потрібно викликати таксі й їхати до магазину. Моя мета — підтримати продавця, адже самій впоратися за таких умов дуже важко. Ще до відкриття необхідно приготувати випічку та підготувати магазин до напливу відвідувачів. Оскільки наш магазин розташований поруч із укриттям, люди прагнуть зігрітися, випити чаю та перекусити, поки перебувають у безпечному місці”.
Розкажіть про ваш звичайний день на роботі.
Бігати, бігати і ще раз бігати! У нас дуже велике навантаження, адже випічка — це ходовий товар, і щодня лише наш магазин обслуговує понад 1000 людей.
Коли лунає тривога, кількість відвідувачів значно зростає, адже магазин знаходиться біля укриття. Тому ми відкриваємося навіть раніше, щоб люди мали змогу випити гарячі напої та перекусити. Це дозволяє їм комфортніше почуватися під час перебування у сховищі, зменшити хвилювання. Наша мета — зробити все можливе, щоб підтримати людей у складні моменти.
З якими викликами ви зіштовхуєтеся як представник ритейлу?
Навіть у свій вихідний, якщо зранку бачу, що відбулися пуски ракет, я розумію, що потрібно викликати таксі й їхати до магазину. Моя мета — підтримати продавця, адже самій впоратися за таких умов дуже важко. Ще до відкриття необхідно приготувати випічку та підготувати «КОЛО» до великого напливу відвідувачів. Оскільки наш магазин розташований поруч із укриттям, люди прагнуть зігрітися, випити чаю та перекусити, поки перебувають у безпечному місці.
Ми щодня вкладаємося у свою роботу всім серцем!
«КОЛО» — це формат магазинів «біля дому». Тому ми шукали рішення, яке б забезпечувало функціонування мережі в умовах постійних відключень світла і було б зручним для мешканців житлових комплексів й офісів, де ми працюємо. Компанія вирішила інвестувати в безшумні генератори. Наші працівниці швидко освоїли використання перемикачів і вправно забезпечують роботу обладнання.
Це було зроблено для того, щоб зранку завжди була свіжа випічка, а відвідувачі могли отримати тепло і комфорт, що допомагає знизити рівень стресу в непростих умовах
Що вас мотивує? У що ви вірите?
Я вірю в перемогу! Це найголовніше, і я впевнена, що ми цього досягнемо.
Із 2015 року BGV Group Management інвестує у видобуток і родовища, які містять рідкісні критично важливі корисні копалини.
Наша мета — крок за кроком розкривати потенціал країни і сприяти трансформуванню економіки України з ресурсно-орієнтованої на економіку виробництва готової продукції.
У 2022 році було створено Благодійний фонд BGV для допомоги дітям та сімʼям із дітьми, створення й просування освітніх ініціатив, проєктів у сфері психоемоційного здоровʼя та підтримки ЗСУ під час повномасштабного вторгнення.
Усе це є можливим завдяки небайдужим людям, які попри будь-які виклики рухаються вперед.
Із 2015 року BGV Group Management інвестує у видобуток і родовища, які містять рідкісні критично важливі корисні копалини.
Наша мета — крок за кроком розкривати потенціал країни і сприяти трансформуванню економіки України з ресурсно-орієнтованої на економіку виробництва готової продукції.
У 2022 році було створено Благодійний фонд BGV для допомоги дітям та сімʼям із дітьми, створення й просування освітніх ініціатив, проєктів у сфері психоемоційного здоровʼя та підтримки ЗСУ під час повномасштабного вторгнення.
Усе це є можливим завдяки небайдужим людям, які попри будь-які виклики рухаються вперед.
Робимо своє. Щодня.
Задля майбутнього!
